— Я в домі мужик, я заробляю, і я сам вирішую, кому й куди йдуть гроші!

 

​Я стояла посеред дитячої кімнати, тримаючи в руках телефон із відкритим додатком банку, і відчувала, як земля буквально вислизає з-під ніг. На нашому «дитячому» рахунку, де ще вчора лежало 35 тисяч гривень, відкладених на лікування для нашого однорічного сина та суміші, світився нуль. Гроші зняли о третій ночі.

​У цей момент у квартиру залетів щасливий Андрій, тримаючи в руках пакет із продуктами.

— О, Танюш, привіт! А чого ти така бліда? Щось сталося?

​— Де гроші, Андрію? — мій голос тремтів від люті й розпачу. — Де 35 тисяч із картки сина?

​Андрій миттєво змінився в обличчі, перестав посміхатися і роздратовано кинув пакет на стіл:

— Ой, ну починається... Яке право ти маєш мене контролювати? Я взяв їх. Мамі терміново треба було до лікаря.

​— Мамі?! Андрію, у Сашка через місяць планове лікування в стаціонарі, нам потрібні ці гроші на ліки й аналізи! У нього алергія, яка може перерости в астму! Я збирала їх із кожної своєї декретної виплати! Я у всьому собі відмовляла!

​— Таню, заспокойся, з малим усе буде нормально, — він відмахнувся від мене, наче від настирливої мухи. — Мамі жувати боляче, тепер їй поставлять імпланти. У неї зуби вже майже всі хворі, вона їсти нормально не може! Я взяв кредит у банку на 200 тисяч гривень, але там не вистачило на якісь німецькі штифти й нарощування кістки. От я й доклав декретні. Це моя мама! Я мав їй допомогти! Чи тобі не шкода літню людину в скрутній ситуації?

​У мене потемніло в очах. Кредит на 200 тисяч при його зарплаті у 18 тисяч?! З дитиною на руках у декреті?!

— Ти здурів?! Як ми будемо віддавати цей кредит?! Чим годувати дитину?! А лікування? На що тепер жити?

​— Досить влаштовувати істерику! Це було необхідно, невже ти не розумієш? — Андрій раптом стукнув кулаком по столу так, що аж забряжчав посуд. — Я в домі мужик, я заробляю, і я сам вирішую, кому й куди йдуть гроші! Замовкни і припини цю клоунаду! Мама все життя на мене поклала, і її здоров'я — мій пріоритет!

​Увечері приїхала свекруха, Галина Іванівна. Вона зайшла у квартиру, сяючи новенькими тимчасовими коронками, і з ходу, навіть не роззувшись, заявила:

— Таню, ну чого ти істерики влаштовуєш? Андрійко подзвонив, дуже розчарований твоєю жадібністю! Чоловік благородний вчинок зробив, матері поміг, а ти копійки рахуєш? Тобі так шкода, що я знову зможу жувати? Невже ти настільки заздрісна? Подумаєш, дитині на місяць пізніше щось купиш, не помре!

​Я дивилася на цих двох і розуміла, що стіна їхнього нахабства просто непробивна. Але гроші на лікування потрібно було десь шукати…

​Я подивилася на Андрія холодним, тверезим поглядом. Уся моя любов до цієї людини зникла в ту саму секунду, коли він обікрав власну дитину.

​— Значить так, «мужик», — чітко, без жодної сльози сказала я. — Відсьогодні у нас роздільний бюджет. Свою зарплату ти витрачаєш на свій кредит, свої потреби й свою маму. Комуналку ділимо навпіл, продукти для себе теж, витрати на Сашка – навпіл. І перша твоя задача — протягом двох тижнів повернути на дитячу картку всі 35 тисяч гривень, які ти звідти вкрав. Не повернеш — я подаю на аліменти і на розлучення. І, звісно, заяву за крадіжку дитячих грошей. Їх держава на дитину виділяла. Тобі все ясно?

​Андрій лише глузливо пирхнув:

— Та будь ласка! Подивимося, як тобі твоїх декретних вистачить! Гордістю будеш памперси оплачувати!

​Проте наступного ранку на порозі знову з'явилася Галина Іванівна. Вона пройшла на кухню, сіла на стілець і, скорчивши жалісливу міну, звернулася до мене:

— Танюш... Ну, ви вчора погарячкували, звісно. Розвалювати сім’ю через жадібність - останнє діло. І вимагати тобі повернути ваші спільні сімейні гроші - це ж жахливо! Ти поводишся дивно! В сім’ї ж все спільне!

​Я ледь не засміялася від цього космічного, невиліковного нахабства.

— Ви серйозно, Галино Іванівно? — спокійно спитала я. — Ваш син загнав сім'ю в борги на 200 тисяч, забрав останні гроші онука, а ви називаєте це моєю жадібністю? А як ви почуватись будете, коли вашому онуку не буде за що купити суміш? Знаєте що? Ідіть геть з моєї квартири. І про зуби свої розмовляйте з банками. А гроші нехай ваш Андрій поверне до кінця місяця.

​— Ах ти ж тварюка невдячна! — вибухнула свекруха, підскакуючи зі стільця. — Андрію! Подивись, кого ти в хату привів! Вона моєї смерті хоче!

І вибігла. А я продовжила готувати - для себе і для сина. Місяць пройшов дуже швидко, Андрій гордо харчувався напівфабрикатами, з усмішкою косячись на мене з моїми супчиками. Про повернення грошей він навіть не згадував, я час від часу нагадувала і дивилась на його зневажливі фирки. Він не знав, що я вже давно, з народження Сашка, підробляю в інтернеті. Не величезні гроші, але на скромне існування вистачало з лихвою.

​Через місяць підійшов час першого внеску за кредитом у 200 тисяч. Банк нарахував йому щомісячний платіж у 9 тисяч гривень — з урахуванням шалених відсотків. Плюс комуналка, яку я змусила його заплатити —  3 тисячі. І витрати на побутову хімію, на Сашка з памперсами — ще 3 тисячі. Рівно половина витрат. На життя у «годувальника» залишилося рівно 3 тисячі гривень на місяць.

​Він прийшов на кухню ввечері, похнюпивши голову:

— Таню... послухай. Я за кредит заплатив. Дай грошей на продукти, бо в мене взагалі нічого не залишилося. І Сашкові на суміш дай зі своїх.

​Я навіть не повернулася в його бік, продовжуючи годувати сина:

— Ні, Андрію. У нас роздільний бюджет, ти забув? Ти ж сам вирішуєш, куди йдуть гроші. От і вирішуй. Купуй собі мівіну, пий воду з-під крану. А гроші дитини де? Місяць минув.

​— Та звідки я їх тобі візьму?! — закричав він від безсилля. — У мене немає! Навіщо ти на мене тиснеш, бачиш же, що у нас складна ситуація?

​— Тоді збирай речі, — спокійно сказала я, дістаючи з шафи його велику валізу. — Я подаю на розлучення і на аліменти на дитину та на моє утримання до трьох років. Суд присудить мені 50% твоеї зарплати офіційно. І твій банк забере решту. Будеш жити з мамою, дивитися на її нові імпланти і жувати разом із нею сухарі.

​— Таню, ну що ти зразу починаєш!  Давай якось домовимося! — Андрій скривився. Ми ж сім’я, ми маємо разом долати труднощі. а як тільки почались важкі часи, ти відразу відгородилась — тут моє, а тут твоє. Підло поступаєш.

​— Я підло поступаю? Ти нічого не сплутав? Ти хотів бути хорошим сином за рахунок здоров'я власної дитини і моїх нервів, а тепер пожинаєш плоди. І чомусь хочеш мене ними нагодувати теж. Давай розберемо ситуацію: ти вкрав гроші нашої дитини, які я довго відкладала на лікування. Сім місяців по 5 тисяч, всі декретні. Ти взяв величезний кредит, знаючи, що я в декреті і заробляю дуже мало.

— В якому розумінні заробляєш? - різко підняв голову Андрій.

— Вже кілька місяців працюю онлайн. На життя нам з Сашком вистачає.

— Так це ж чудово! Нам буде легше! Ми об’єднаємо гроші і можна буде жити! До речі, мама просила ще 40 тисяч. Там щось з зубами доробити треба. То зможемо взяти ще один кредит на тебе!

Я дивилась на нього у всі очі. Бо видовище такої самозакоханої наглості пропустити не можна було.

— Ні, Андрію, так не буде. Ти так нічого і не зрозумів. Зараз я зберу твої речі, ти поїдеш до матусі жити, а зранку я подам заяву на розлучення. В мене буде мій заробіток, півтвоєї зарплати і декретні, а в тебе оплата кредиту і забезпечення матусиних забаганок. І борг з вкрадених 35 тисяч я з тебе не знімаю. Поверни, якщо не хочеш кримінального розслідування.

​Андрій шоковано дивився, як я виставила його валізу за двері. Він щось кричав про те, що я загину без годувальника, залишила дитину без батька і розвалила сім’ю через жадібність і егоїзм. Він так нічого і не зрозумів, пішов з ображеною гордістю.