Я стояла посеред дитячої кімнати, тримаючи в руках телефон із відкритим додатком банку, і відчувала, як земля буквально вислизає з-під ніг. На нашому «дитячому» рахунку, де ще вчора лежало 35 тисяч гривень, відкладених на лікування для нашого однорічного сина та суміші, світився нуль. Гроші зняли о третій ночі.
У цей момент у квартиру залетів щасливий Андрій, тримаючи в руках пакет із продуктами.
— О, Танюш, привіт! А чого ти така бліда? Щось сталося?
— Де гроші, Андрію? — мій голос тремтів від люті й розпачу. — Де 35 тисяч із картки сина?
Андрій миттєво змінився в обличчі, перестав посміхатися і роздратовано кинув пакет на стіл:
— Ой, ну починається... Яке право ти маєш мене контролювати? Я взяв їх. Мамі терміново треба було до лікаря.
— Мамі?! Андрію, у Сашка через місяць планове лікування в стаціонарі, нам потрібні ці гроші на ліки й аналізи! У нього алергія, яка може перерости в астму! Я збирала їх із кожної своєї декретної виплати! Я у всьому собі відмовляла!
— Таню, заспокойся, з малим усе буде нормально, — він відмахнувся від мене, наче від настирливої мухи. — Мамі жувати боляче, тепер їй поставлять імпланти. У неї зуби вже майже всі хворі, вона їсти нормально не може! Я взяв кредит у банку на 200 тисяч гривень, але там не вистачило на якісь німецькі штифти й нарощування кістки. От я й доклав декретні. Це моя мама! Я мав їй допомогти! Чи тобі не шкода літню людину в скрутній ситуації?
У мене потемніло в очах. Кредит на 200 тисяч при його зарплаті у 18 тисяч?! З дитиною на руках у декреті?!
— Ти здурів?! Як ми будемо віддавати цей кредит?! Чим годувати дитину?! А лікування? На що тепер жити?
— Досить влаштовувати істерику! Це було необхідно, невже ти не розумієш? — Андрій раптом стукнув кулаком по столу так, що аж забряжчав посуд. — Я в домі мужик, я заробляю, і я сам вирішую, кому й куди йдуть гроші! Замовкни і припини цю клоунаду! Мама все життя на мене поклала, і її здоров'я — мій пріоритет!
Увечері приїхала свекруха, Галина Іванівна. Вона зайшла у квартиру, сяючи новенькими тимчасовими коронками, і з ходу, навіть не роззувшись, заявила:
— Таню, ну чого ти істерики влаштовуєш? Андрійко подзвонив, дуже розчарований твоєю жадібністю! Чоловік благородний вчинок зробив, матері поміг, а ти копійки рахуєш? Тобі так шкода, що я знову зможу жувати? Невже ти настільки заздрісна? Подумаєш, дитині на місяць пізніше щось купиш, не помре!
Я дивилася на цих двох і розуміла, що стіна їхнього нахабства просто непробивна. Але гроші на лікування потрібно було десь шукати…
Я подивилася на Андрія холодним, тверезим поглядом. Уся моя любов до цієї людини зникла в ту саму секунду, коли він обікрав власну дитину.
— Значить так, «мужик», — чітко, без жодної сльози сказала я. — Відсьогодні у нас роздільний бюджет. Свою зарплату ти витрачаєш на свій кредит, свої потреби й свою маму. Комуналку ділимо навпіл, продукти для себе теж, витрати на Сашка – навпіл. І перша твоя задача — протягом двох тижнів повернути на дитячу картку всі 35 тисяч гривень, які ти звідти вкрав. Не повернеш — я подаю на аліменти і на розлучення. І, звісно, заяву за крадіжку дитячих грошей. Їх держава на дитину виділяла. Тобі все ясно?
Андрій лише глузливо пирхнув:
— Та будь ласка! Подивимося, як тобі твоїх декретних вистачить! Гордістю будеш памперси оплачувати!
Проте наступного ранку на порозі знову з'явилася Галина Іванівна. Вона пройшла на кухню, сіла на стілець і, скорчивши жалісливу міну, звернулася до мене:
— Танюш... Ну, ви вчора погарячкували, звісно. Розвалювати сім’ю через жадібність - останнє діло. І вимагати тобі повернути ваші спільні сімейні гроші - це ж жахливо! Ти поводишся дивно! В сім’ї ж все спільне!
Я ледь не засміялася від цього космічного, невиліковного нахабства.
— Ви серйозно, Галино Іванівно? — спокійно спитала я. — Ваш син загнав сім'ю в борги на 200 тисяч, забрав останні гроші онука, а ви називаєте це моєю жадібністю? А як ви почуватись будете, коли вашому онуку не буде за що купити суміш? Знаєте що? Ідіть геть з моєї квартири. І про зуби свої розмовляйте з банками. А гроші нехай ваш Андрій поверне до кінця місяця.
— Ах ти ж тварюка невдячна! — вибухнула свекруха, підскакуючи зі стільця. — Андрію! Подивись, кого ти в хату привів! Вона моєї смерті хоче!
І вибігла. А я продовжила готувати - для себе і для сина. Місяць пройшов дуже швидко, Андрій гордо харчувався напівфабрикатами, з усмішкою косячись на мене з моїми супчиками. Про повернення грошей він навіть не згадував, я час від часу нагадувала і дивилась на його зневажливі фирки. Він не знав, що я вже давно, з народження Сашка, підробляю в інтернеті. Не величезні гроші, але на скромне існування вистачало з лихвою.
Через місяць підійшов час першого внеску за кредитом у 200 тисяч. Банк нарахував йому щомісячний платіж у 9 тисяч гривень — з урахуванням шалених відсотків. Плюс комуналка, яку я змусила його заплатити — 3 тисячі. І витрати на побутову хімію, на Сашка з памперсами — ще 3 тисячі. Рівно половина витрат. На життя у «годувальника» залишилося рівно 3 тисячі гривень на місяць.
Він прийшов на кухню ввечері, похнюпивши голову:
— Таню... послухай. Я за кредит заплатив. Дай грошей на продукти, бо в мене взагалі нічого не залишилося. І Сашкові на суміш дай зі своїх.
Я навіть не повернулася в його бік, продовжуючи годувати сина:
— Ні, Андрію. У нас роздільний бюджет, ти забув? Ти ж сам вирішуєш, куди йдуть гроші. От і вирішуй. Купуй собі мівіну, пий воду з-під крану. А гроші дитини де? Місяць минув.
— Та звідки я їх тобі візьму?! — закричав він від безсилля. — У мене немає! Навіщо ти на мене тиснеш, бачиш же, що у нас складна ситуація?
— Тоді збирай речі, — спокійно сказала я, дістаючи з шафи його велику валізу. — Я подаю на розлучення і на аліменти на дитину та на моє утримання до трьох років. Суд присудить мені 50% твоеї зарплати офіційно. І твій банк забере решту. Будеш жити з мамою, дивитися на її нові імпланти і жувати разом із нею сухарі.
— Таню, ну що ти зразу починаєш! Давай якось домовимося! — Андрій скривився. Ми ж сім’я, ми маємо разом долати труднощі. а як тільки почались важкі часи, ти відразу відгородилась — тут моє, а тут твоє. Підло поступаєш.
— Я підло поступаю? Ти нічого не сплутав? Ти хотів бути хорошим сином за рахунок здоров'я власної дитини і моїх нервів, а тепер пожинаєш плоди. І чомусь хочеш мене ними нагодувати теж. Давай розберемо ситуацію: ти вкрав гроші нашої дитини, які я довго відкладала на лікування. Сім місяців по 5 тисяч, всі декретні. Ти взяв величезний кредит, знаючи, що я в декреті і заробляю дуже мало.
— В якому розумінні заробляєш? - різко підняв голову Андрій.
— Вже кілька місяців працюю онлайн. На життя нам з Сашком вистачає.
— Так це ж чудово! Нам буде легше! Ми об’єднаємо гроші і можна буде жити! До речі, мама просила ще 40 тисяч. Там щось з зубами доробити треба. То зможемо взяти ще один кредит на тебе!
Я дивилась на нього у всі очі. Бо видовище такої самозакоханої наглості пропустити не можна було.
— Ні, Андрію, так не буде. Ти так нічого і не зрозумів. Зараз я зберу твої речі, ти поїдеш до матусі жити, а зранку я подам заяву на розлучення. В мене буде мій заробіток, півтвоєї зарплати і декретні, а в тебе оплата кредиту і забезпечення матусиних забаганок. І борг з вкрадених 35 тисяч я з тебе не знімаю. Поверни, якщо не хочеш кримінального розслідування.
Андрій шоковано дивився, як я виставила його валізу за двері. Він щось кричав про те, що я загину без годувальника, залишила дитину без батька і розвалила сім’ю через жадібність і егоїзм. Він так нічого і не зрозумів, пішов з ображеною гордістю.


















